Власні поезії




Мої батьки

Батьки мої живуть у тім селі,

Куди ведуть шляхи курні й дороги,

Куди завжди вертають журавлі,

А з ними й я: до отчого порогу.

В селі отім - ліси, сади, поля,

Село оте - як писанка, красиве.

На колос буйний щедриться земля,

А в тій землі - краса людська і сила.

Весною там хвилюються сади,

І повені черемхові й бузкові...

А восени - незаймані плоди,

В обійми манять запахи казкові...

Живуть батьки у хаті, край села,

Не нарікаючи на доленьку ніколи.

В городі - лад і повен двір зела,

З якого мед збирають мудрі бджоли.

Роки ідуть: то осінь, то весна,

На скронях все білішають сивини...

А в мене в серці - сповідь голосна

За всі мої і братові провини...

Нехай вони, як зернятко, малі,

Бо як усі, від інших - ні, не гірші!

Отож живуть батьки мої в селі, -

Частенько я присвячую ім. вірші...

Пишу ім. оди, сповіді й пісні

Про білі вишні й мальви коло тину,

Про спів пташок і грози навесні,

Про батьків двір і мамину хатину.

Про пісню мами й диво-рушники,

Що в хаті на стіні, неначе крила...

То все іі натомлені роки, -

Вона їх шила, наче говорила...

В дворі у батька - м"ята й сокирки,

Всьому тому уміє дати раду.

Там - помідори, свіжі огірки,

А там - важніють грона винограду.

В дворі весною квітнуть спориші,

А в червні - знов шовковиці медові.

Й велика радість в батьковій душі

За гарбузи в городині пудові...

Над зіллям тим погойдують джмелі,

Так пахнуть трави, росами умиті.

І батько мій в солом"янім брилі

Куштує вдячно груші соковиті...

...Як голуби, воркують у селі,

Тамуючи в серцях своїх тривогу...

Бо на крило зібрались журавлі, -

І знову їх проводити в дорогу.

Так день за днем продибають літа...

В душі слова карбуються курсивом.

В батьків моїх - вже осінь золота..,

В селі вона непрохано красива...

Три дороги

Три путі в житті є, три дороги,

Моє серце ділиться на три:

Перша йде - до отчого порогу,

Друга - це до творчості дорога,

А про третю скажуть вам вітри...

Третя та, що крає навпіл небо,

Що дощем зволожує вуста.

Це дорога - до самої себе,

І лукавить зовсім тут не треба, -

Це трудна дорога й не проста!

Хоч по ній щодня ідуть щедроти,

І думки пливуть, як кораблі,

І вітри не завжди віють проти,

Й існувати буде вона доти,

Доки є людина на землі.

Три шляхи в житті, як триєдині

Пальці у молитві на руці...

Світять все життя вони людині,

Буде так, було і є так нині,

Й не нові нам істини оці.

Першій поклонюся я дорозі,

Другу у душі своїй знайду.

А по третій йтиму у тривозі,

Все стерплю й здолаю у дорозі,

Доки аж до краю не дійду...

6.06.10

Посвята батькам

Восени дороги закричали

І проснулись заспані мости...

Від свого домашнього причалу

Поспішила погляд відвести...

Так хотілось вирватись далеко

(Самостійність душу розрива!)

І лишила двір, немов лелека,

Й жилка не сіпнулась, і брова...

Засліпило сонце всі дороги,

Енергійна, сильна, молода...

І до материнського порогу

Не завжди верталася. Шкода...

І було, не раз собі гадала,

Що батьки чекають на листа,

Батько ждав, матуся виглядала, -

Та пора сліпила золота...

Але час нагадує про втому:

Край чужий - не рідна сторона.

І хотілось хтозна як додому, -

Може, то й була моя вина?..

...Сторінки гортала у дорозі,

Витирала сльози на лиці,

Уявляла: мама на порозі

В батька груші стиглі у руці...

Знаю я: завжди мене чекає

Рідний двір і хата у саду.

В гості скрипом ясена гукає,

І я в котрий раз сюди іду...

Вже роки мої протупотіли,

Скільки їх з туманами спливло:

Наче птахи в осінь полетіли,

І життя, як вишні, відцвіло...

Вже і я, мов яблуня крислата,

Повна літ, і мудрості, й сивин,

То ж спішу в село - до мами й тата,

Біля стежки - мальви і полин...

А в дворі так пахнуть абрикоси,

М"ята, пижма, стиглі чебреці.

...А були у мами чорні коси,

Й усмішка, і ямка на щоці...

Тато мій із синіми очима,

З чубом гарним... Красень та й усе!

Все було у рідних за плечима,

А сюрпризи й старість ім. несе...

...Не хворійте, рідні мої, прошу,

Я віджену старість і біду,

Захищу від спеки і пороші, -

Бо згублю вас - більше не знайду...

Як же серце нидіє в тривозі,

А душа, мов пташка, на крилі...

В місті я, а мати - на порозі,

Виглядає батько у брилі...

Що ж за доля Вам - дітей чекати,

І ходить в тривозі до воріт?

Виглядати, думати, не спати

Скільки літ, о скільки довгих літ!..

А сьогодні я сказати мушу,

Щоб мене почути ви змогли,

Вам віддам і серце я, і душу,

Аби в світі довше ви жили...

Там, дороги за селом, схрестилися дороги,

Мов у бою жорстокому, мечі.

Мені вони навіюють тривоги

Не лише вдень, а часто і вночі...

Із цих доріг верталась до порога,

Із дому йшла, дивилась у світи...

Тобі спасибі, мамина дорого,

Що залишаю - ти мене прости...

А за селом оглянуся я кволо,

Сльоза грозою грається в очах...

Там - хата рідна, за Хоролом - школа, -

А я іду по схрещених мечах...

І погляд мій - у вибілені далі.

Іду. Іду... Вже сохнуть спориші...

Уже стомились сріблені педалі,

Струна мовчить тривожно у душі.

Відбилась я від рідного причалу,

Своє гніздо, як ластівка, звела.

В житті було: мовчала і кричала,

І прожила, зуміла, як змогла...

Думки мої, як влітку ластів"ята:

Сюди-туди снуються... Розпусти...

А я іду. І пахне рута-м"ята,

А я іду. Ще довго мені йти?..

Село мене неначе не пускає,

Медами пахтить, зором обгорта.

Ві сні я чую, як мене гукає,

Воно без мене - наче сирота!

Неначе струни в серці обриваю,

Ще так ніколи шкода не було...

Мабуть, замало я отут буваю,

Скуча за мною, віро я, село...

В своєму серці приспані тривоги,

Надвечір п"янко пахнуть паничі...

Там, за селом, схрестилися дороги,

Мов у бою нерівному мечі...

Мамині рушники

Я чую мами пісню колискову,

Хоч йдуть невпинно зграєю роки...

А на стіні у хаті, як підкови,

Як крила птахів - білі рушники.

Вона з любов"ю кожен вишивала,

А за вікном - і місяць, і зірки...

Молилась Богу, шила і співала,

І птахи оживали з-під руки...

Складала чемно хрестики крилаті,

Червоні, білі, сині, - золоті!

І стільки їх було у нашій хаті,

Таких я більш не бачила в житті.

На рушниках тих мальви оживали,

І маки, і жоржини, й сокирки...

І серед них - птахи її співали,

Здавалось, з неба падали зірки...

Ті рушники у хаті - наче диво,

Вони з стіни до мене гомонять.

Із ними в хаті затишно й красиво, -

Неначе в душу зграями летять...

Село

Люблю село, яке мене зродило,

Долини, луки, верби і мости...

І ті стежини, що у ліс водили,

Курні шляхи любові й доброти...

Я пам"ятаю мамині городи,

Жилявих рук порепані сліди...

І сиву тінь квітучої природи,

Й снагу криниць живильної води...

Люблю село, тополі обважнілі,

Вони ще довго житимуть, мабуть.

І сосни всі старі і почорнілі

Хоролу тінь в дарунок віддають.

Уже і я за віком мудра стала,

Все більше нових зморщок на чолі.

Та це село дало мені немало,

За це я вдячна людям і землі.


 
Как скачать бесплатное сочинение? Жми и сохраняй . И ссылка на это сочинение; Власні поезії уже в твоих закладках.
Вперед:
Назад:
Дополнительные сочинения по данной теме

  • УКРАЇНА ДЛЯ ЛЮДЕЙ

  • УКРАЇНА ДЛЯ ЛЮДЕЙ Ти приходиш до мене вві сні, Обіймаєш, щось ніжно шепочеш, Ти надію даруєш мені, І мене ощасливити хочеш. Кличеш йти у розлогі сади, Щоб уранці зібрать первоцвіти, Куди хочеш мене поведи, Аби тільки від суму не стліти. Тихо маниш мене у ліси, Позбирати палкі звіробої, І втонути в обіймах краси, А я сліпо іду за тобою. Ти покличеш мене у поля, А я горлицею обернуся, Україно, ти - ненько моя, Я до тебе завжди повернуся. Над водою вербою зросту, Рушником на столі простелюся, Я люблю тебе,
  • Дитячі заповіді

  • ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ ДЛЯ МАМ, ТАТУСІВ, БАБУСЬ ІДІДУСІВ 1.Шановні батьки! Пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва слухати і бути людиною.2. У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли і чому кожен із нас у ньому має робити.3. Мої ручки маленькі - не очікуйте від мене досконалості, коли
  • З Україною в серці

  • З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ Горіховою гілкою в вікно, Постукала до мене батьківщина ЇЇ не згадувала я уже давно, Хоча це мати, я - її дитина. Калюжі дощові я пам'ятаю, І кожний потічок моїх надій, Згубила я віру в краще десь у гаю, І попросила сонечко: "Зігрій" Воно спалило променем гарячим, Але чомусь не вчула т я тепла, Осліпла я, хоч була недавно зрячим, Душа замерзла, встала і пішла. Просила я порятунку у багаття, Зігрій мене, гаряче ти як жар, Але пов'Яло на
  • Пам’ятка батькам від дитини

  • • Не заставляйте мене відчувати себе молодше, ніж я є насправді. Я відіграюся на вас за це, ставши "плаксою" і "скигликом". • Не робіть для мене і за мене те, що я в змозі зробити для себе сам. Я можу продовжувати використовувати вас як прислугу. • Не вимагайте від мене негайних пояснень навіщо я зробив те або інше. Я інколи і сам не знаю, чому поступаю так, а не інакше. • Не піддавайте
  • Меморандум дитини

  • "Меморандум від дитини" Не псуй мене. Я добре знаю, що не можу одержувати все, що прошу. Я просто перевіряю вас. Не застосовуйте силу в стосунках зі мною. Інакше це навчить мене думати: сила - це єдине, що має значення. З більшою готовністю я сприйму. Якщо ви керуватимете мною. Не давайте обіцянок: може статися, що вам не вдасться їх дотриматися. Це підірве мою довіру до вас. Не піддавайтесь на мої провокації, коли я навмисно кажу
  • Що таке школа?

  • На мою думку школа це ніби рідний томущо ми в школі проводим майже більшість свого часу мені в школі дійсно подобається томущо ми в школі дізнаємося багато нового. Ви мене можете запитати ну для чого ходити до школи? А я вам відповім тумущо в школі ми кожен день бачемо своїх друзів ми розмовляємо на різні теми і коли лунає дзвінок ми неохече але йдемо на урок і тоді коли ми
  • Як сформувати адекватну самооцінку

  • Рівень самооцінки впливає на всі вчинки людини. Часто самооцінка особистості буває занижена, тобто реальні можливості людини вище, ніж уявлення людини про свої можливості. Формування самооцінки відбувається ще в дитячому віці. Адекватна самооцінка - це передумова успішної діяльності людини та адаптації в соціальних умовах. Як правило діти з негативною самооцінкою володіють дивною здатністю починаючи будь-яку справу, знаходити непереборні перешкоди для її виконання. Низька самооцінка у молодшому шкільному віці проявляється: - У словах "У